Основою пізнання Бога є особисті внутрішні стосунки із Ним. На загальній аудієнції
з Папою Венедиктом XVI 21 жовтня 2009
«Дорогі брати і сестри, сьогодні хочу говорити про святого Бернарда з Клерво, якого
називають “останнім з-поміж Отців Церкви”, тому що у ХІІ столітті він ще раз відновив
і уприсутнив велику теологію Отців», – цими словами Папа Венедикт XVI розпочав зустріч
з паломниками, які 21 жовтня 2009 р. заповнили площу Святого Петра у Ватикані, щоб
взяти участь у загальній аудієнції зі Святішим Отцем.
Насамперед Вселенський
Архиєрей розповів про життєвий шлях цього святого, пригадавши, що він народився у
1090 році в французькому місті Фонтене у багатодітній заможній сім’ї. В молодих роках
присвятив себе вивченню так званих вільних мистецтв, зокрема, граматики, риторики
та діалектики, поступово зростаючи в бажанні посвятити своє життя Богові. Маючи 20
років, вступив до нещодавно заснованого абатства Сіто, яке відзначалося суворим правилом,
а пізніше абат святий Стефан Гардінґ відрядив його до місцевості Клерво, щоб там заснувати
монастир. Тут молодий абат Бернард, маючи лише 25 років, вдосконалював своє розуміння
монашого життя, впроваджуючи його у практику. Він вважав необхідним провадити помірковане
життя, допомагаючи та підтримуючи убогих. Згодом клервоська спільнота значно зросла,
відкриваючи також дочірні монастирі.
Згодом святому Бернардові було доручено
важливі справи в житті Апостольської Столиці та Церкви, так що він був часто змушений
покидати монастир, а навіть – країну. Залишив по собі великий літературний і богословський
спадок, а також твори містичного характеру. Серед проблем того часу, якими займався
святий Бернард, були: полеміка з П’єром Абеляром, який пропонував нові форми богослов’я,
вносячи до нього діалектичний метод, боротьба з єрессю катарів, які зневажливо ставилися
до матеріального світу і людського тіла, та захист євреїв, засуджуючи вибухи антисемітизму,
які дедалі більше поширювалися.
Святіший Отець зупинився на двох головних аспектах
вчення цього святого, які стосуються Ісуса та Марії. «Для Бернарда, – мовив Папа,
– правдиве пізнання Бога полягає у особистому досвіді, заглибленому у Христі Ісусі
та Його любові. І це стосується кожного християнина: віра, насамперед, є особистою
внутрішньою зустріччю з Ісусом, досвідчення Його близькості та приязні, Його любові,
і лише таким чином можна пізнавати Його дедалі більше». Щодо Пречистої Діви Марії,
то святий Бернард звертає увагу на Її участь у Христових стражданнях, яка набагато
перевищила фізичні терпіння мучеництва. «Святий Бернард, – зазначив Венедикт XVI,
– не мав сумнів: ‘per Mariam ad Iesum’, через Марію іде наш шлях до Ісуса». Цей святий,
вказуючи на підпорядкованість Марії Ісусові, підкреслює привілейоване місце Пречистої
в історії спасіння через особливу участь Матері в стражданнях Сина.
Святіший
Отець також пригадав, що святий Бернард вчить нас, що неможливо розв’язати фундаментальних
питань про Бога і про людину самим зусиллям розуму. Без глибокої віри, яка живиться
молитвою та спогляданням, без постійних стосунків із Господом, наші роздумування про
божественні таємниці втрачають свою вірогідність. «Разом зі святим Бернардом з Клерво,
– зазначив Венедикт XVI, – також і ми повинні визнати, що людина краще шукає і легше
знаходить Бога молитвою а не дискусіями. Зрештою, найвірнішим образом богослова і
кожного євангелізатора залишається постать святого апостола Йоана, який прихилив свою
голову на груди Учителя».