Папа Франциск про дбання про спільний дім - 34

П’ятий розділ енцикліки “Laudato si’”, що має назву «Деякі напрямні лінії та вказівки до дій», розглядає потребу різних форм діалогу та завершується роздумами про релігії в діалозі з науками.

За словами Святішого Отця, годі претендувати на те, що емпіричні науки зможуть повністю пояснити життя, внутрішню суть всього створіння та дійсність в цілому. Адже це означало би «перевищити їхні методологічні границі», бо в цих «тісних рамках» немає місця для відчуття естетики, поезії, врешті, «здатності розуму збагнути сенс і мету речей».

Цитуючи Апостольське Напоумлення «Радість Євангелія», Наступник святого Петра пригадує, що класичні релігійні тексти «можуть запропонувати сенс, призначений для всіх епох, вміщують мотиваційну силу, яка відкриває дедалі нові горизонти», то ж «хіба раціональним і розумним є відсунути їх у забуття лише тому, що вони зродилися в контексті якогось релігійного вірування»? За його словами, вважати, що моральні принципи можуть виникнути абсолютно абстрактно, окремо від будь-якого контексту, є спрощенням, а те, що вони сформульовані релігійною мовою «не позбавляє їх жодної цінності в суспільній дискусії». «Моральні принципи, які розум здатний сприймати, можуть завжди наново повертатись під різними формами та виражатися відмінними мовами, серед яких і релігійними» (199).

«З іншого боку, – додає Глава Католицької Церкви, – будь-які технічні рішення, які намагаються внести науки, не будуть здатними для вирішити великі проблеми світу, якщо людство зіб’ється з дороги, якщо будуть забутими великі мотивації, що уможливлюють співжиття, жертовність, доброту. В будь-якому випадку, потрібно буде закликати до віруючих, щоб вони були послідовними зі своєю вірою та не суперечили їй своїми вчинками, буде необхідним наполягати на тому, щоб вони знову відкрилися на Божу благодать і черпали з глибини власних переконань про любов, справедливість та мир».

«Якщо неправильне розуміння наших принципів», – зауважує Папа, – іноді, привело привело нас до виправдання «зловживання природою чи деспотичного панування людської істоти над створінням», чи також війн і несправедливості, «то, як віруючі, ми можемо визнати, що, таким чином, ми не були вірними скарбові мудрості, який ми повинні були оберігати». «Часто культурні обмеження різних епох, – додає він, – обумовили це усвідомлення власного морального й духовного спадку, але саме повернення до своїх витоків дає змогу релігіям краще відповісти на актуальні проблеми» (200).

«Більшість мешканців планети заявляють, що є віруючими, і це повинно би спонукати релігії нав’язати діалог між собою, спрямований на дбання про природу, захист бідних, будування мережі взаємопошани й братерства. Незамінним є також діалог між самими ж науками, зважаючи на те, що кожній з них притаманно замикатися в межах власної мови, а спеціалізація має тенденцію перетворюватися в ізольованість та абсолютизацію власного знання. Це стає на перешкоді адекватно вирішувати проблеми довкілля. Так само необхідний відкритий і шанобливий діалог між різними екологічними рухами, між якими не бракує ідеологічної боротьби. Серйозність екологічної кризи вимагає від нас усіх подумати про спільне добро та прямувати вперед шляхом діалогу, який вимагає терпеливості, аскетизму та великодушності, завжди пам’ятаючи про те, що дійсність перевищує ідею» (201), – зазначає Святіший Отець.