Кардинал Паролін про завдання і виклики Папської дипломатії (1)

Церква користується правовими засобами, які необхідні й корисні для здійснення її місії. Міжнародна діяльність Апостольської Столиці проявляється у різних аспектах, це зокрема, активне й пасивне право на дипломатичне представництво; укладання міжнародних угод; участь в міжурядових організаціях, посередницька роль у конфліктних ситуаціях. Метою такої діяльності, в якій Церква не шукає користі для себе, є безкорисливе служіння міжнародному співтовариству.

Нещодавно кардинал П’єтро Паролін, Державний Секретар Апостольської Столиці, виголосив доповідь, присвячену завданням, які в наш час стоять перед Папською дипломатією. Свої роздуми він розпочинає з аналізу контексту сучасних міжнародних стосунків, яким є глобалізація. Вивчення цього явища, його наслідків та загроз різними ділянками й дисциплінами людського знання, привело до найрізноманітніших висновків.

Одним із них, що чи не найбільше привертає нашу увагу, є впевненість у тому, що ми живемо в «глобальній епосі», в якій «усі живуть всім». І саме в світлі цих напрямних сьогодні формуються всі форми стосунків, починаючи від віртуальних, та організовується простір для мислення, суспільні виміри та політична діяльність. Одночасно, людська особа, що є образом Творця і яку Церква вважає єдністю між духовною сутністю й матеріальним виміром, поступово втрачає свою природу, набуваючи ознак «homo globalis»

Таким чином, індивідуальність, яка вчиняє кожного унікальним і неповторним, поступово підміняється категоріями: «менеджер», «підприємець», «робітник», «споживач», тощо, навколо яких сьогодні все будується, занедбуючи минуле й не даючи впевненості у завтрашньому дні. Тож, якщо завданням глобалізації є залучити всіх, тоді слід переглянути її спрощене бачення, згідно з яким, за словами Папи Франциска, «до людських осіб ставляться, як до предметів, щодо яких можна запрограмувати зачаття, формування та корисність, а пізніше – викинути, немов непотріб, через те, що стали слабкими, хворими або постарілися».

Складається враження, що для єдності між духом і матерією вже не залишилося місця, ні центральної ролі в прийнятті рішень там, де політика, економіка, нормативні системи, але також наука, культура й релігія завжди покликані зробити свій вклад. Такий стан спостерігаємо як на внутрішньому рівні окремих країн, так і в міжнародному вимірі.

І саме в такому контексті здійснюється дипломатична діяльність, що є безпосереднім вираженням стосунків, які встановлюються між дійовими особами міжнародного життя. В цьому середовищі діє також і дипломатія Святого Престолу, хоч і зважаючи на особливості завдань, якими вона надихається, та на особливості намірів, які вона намагається здійснити.

Дипломатична сфера ще не втратила переконання чи, можливо, припущення, в тому, щоб розглядати картину світу та стосунки, які в ньому існують, як «взаємопов’язаність усього між собою». Але бачачи перед собою дійсність, дипломат досконало усвідомлює, що користі глобалізованого виміру нерівномірно доступні.

Не входячи у дискусію навколо обмежень глобалізації, кардинал Паролін пропонує замислитися над пост-глобальним контекстом, використовуючи образ, запропонований Папою Франциском у Апостольському напоумленні «Радість Євангелія», згідно з яким «багатогранник замінив сферу». Ця метафора вказує на нерівність доступу до благ глобалізованого суспільства: якщо у випадку сфери всі точки її поверхні перебувають на однаковій відстані від центру, такий стан речей не справджується у випадку багатогранника.

За словами очільника ватиканської дипломатії, в цьому можемо розпізнати не лише прірву між багатством і бідністю, освітою та браком формування, технологіями та відсталістю, але також те, що розділяє віру й релігійну байдужість, тобто ту дійсність, яка ставить виклик перед церковною спільнотою, спонукаючи діяти. І цей контекст не є чужим для Святого Престолу, коли він діє, як суб’єкт серед інших суб’єктів міжнародного права, намагаючись пристосовувати дипломатичну діяльність до вимог та викликів пост-глобального суспільства.